Край дороги
Баба Ониська стояла на перехресті доріг поблизу Лубен. Одна дорога, звивиста, (і двом підводам розминутися затісно) тікала попід гору до монастиря. Інші дві слалися рівним широким шляхом на Полтаву і в протилежний бік до самого Києва.
Київським трактом в обидва боки частенько ішли підводи із зерном, дровами або соломою. Вони ніколи не ставали біля бабиної хати, хіба що призупинялися на мить, щоб запитати старої, чи вірним шляхом вони прямують. Вози із людьми — ті завжди перепочивали біля її нехитрого обійстя. Чи то коней нагодувати, чи самим з криниці напитися. А то й з бабою погомоніти. Бабі було веселіше жити при дорозі, як не як, а всі новини почути від подорожніх могла тільки вона.