Часом мені хочеться струсонути світ, як грушу,
щоб отой бородатий дідусь із материних ікон
глянув із верховіття світу на мене,
комашину, а я гукнув йому:
"За чиї гріхи ти мучив мене, Боже?"
Сміймося ж, хай і печально. Бо тільки сміх очищає
й омолоджує душі. Лише сміх на собою і над епохою
засвідчує, що ми, наперекір усьому, ще живі.
Володимир Дрозд. Музей живого письменника