Читав я книгу у метро,
Читав я книгу.
На дверях стогнуть: «Ще хоч тро…”
Життя — мов дзига.
Дитинка поруч щось гризе
І носом шмига:
— Мамуню, дядя що везе?
— То, кицю, книга.
Якийсь мужик у піджаку
Плечем задригав:
— Колись я теж купляв таку
Ну, тіпа, книгу.
-- І я купляв! А я читав!
— Мовчи ханига!
І було видно — пам’ятав
Народ про книгу.
І я зрадів, бо сам з митців --
Розтала крига!
Є значить сенс писати ці…
Ну, тіпа, книги.