Жіночка вбога,
Без авта і мобілки,
Прийшла до порога
Письменників Спілки.
Подзвонила тихенько
До гніздечка еліти:
- Ой, скажіть, дорогенькі,
Як на світі сім жити?
Тяжко рипнули дверці,
Хтось сказав у щилину:
-Не люби усім серцем
Ворогів України!
- Ой, скажу вам про себе,
В мене мало освіти,
Тільки чула, що треба
Ворогів теж любити.
- Хто сказав таке слово? –
Вийшли троє з наскоком.
Суплять чорнії брови,
Чорним зиркають оком.
- Хто приніс таку звістку,
Сам є зрадником, видно,
І такому не місце
На землі нашій рідній!
Якби ми його стріли,
Прив’язали б до гілки,
І щодня, і щосили
Відлучали від Спілки...