* * *
Знову чую російську мову,
Мову рідкісної краси...
Прошуміли вікнами знову
непроглядні брянські ліси.
Обступила темні ялини
полохливих берез юрба.
Їх далеко десь мла поглине,
голуба, голуба, голуба...
Опустити скло непротерте,
все, що бачиш, душею обнять,
і задуматись, і завмерти,
і до самої ночі стоять...
На моє непокрите волосся
окадає легка курява.
Крізь важку вечорову просинь
проступає вогнями Москва.
