Дай мудрості, Господи, посеред шуму пороші...

Дай мудрості, Господи, посеред шуму пороші
В безликому світі, розмитому ночі мазками.
Копієчка місяця — сонця украдені гроші
Й безликі думки, що римуються не за зразками.

Немов образками свячено ночі світлиці.
Ходи обережно, навшпиньках, бо збудиться кішка.
Заглядають в вікна розлуки. Їх діти столиці
Цілують сновиддя і спати вкладають до ліжка.

Здавалося б, трішки. А вже забрели у життя ми.
Несе водопіллям його, не питаючи броду.
Гордині і прощі, помарки, хореї і ямби…
І сніг розтає… І трава проростає від роду…

Молитва на воду за все на землі, що є суще.
Дай мудрості, Господи, в такті не збитися, в слові!
Хай пам’ять дерев зашкарублі всі болі відлущить.
Є слід на корі. І життя є в імення любові.

У диханні, в слові, у жовтому листі назавше –
Відбитки долонь. А за Господом йти — не зблудити.
Й в зіницях твоїх віддзеркалення власне впізнавши,
Спинити у плетиві осені й не відпустити.

…Для того, щоб жити…