Вы здесь

Оксана Супрун. Поэзия

Забудь про час

Пора!
Кудись в безмежність хмари плинуть
В долинах тонуть вічні сни
На волі вітер розпустився
Неначе коні навесні…

Весна!?
Так скромно й тихо в дім зайшла
З пучечком квіту-першоцвіту
Усмішку щиро роздала
Уквітчану бузковим вітром

А душа!?
Напившись пахощів терпких
Співати вчиться безталанна
І просить ще у снах п’янких
Краплину з неба фіміаму…

О, Боже!
Дай ще час весні радіти
Налитись соком ясних днів
В росі умитись й на світанні
Заснути у густій траві
Опівдні сонце обійняти
Знайти ромашку …
й здогадатись
Про таємниці пелюстків
Які всі хочуть відірвати…

І знов пора!
Вже літо пестить світ зірками
Шумить дощами
Квітом марить

А душа!?
У небо манить
До вічних пахощів зове
З молитвою угору лине
У Вічності рятунку просить
За часом йде…
Уже осіннє небо сльози ллє
Вкриваючи дорогу листом
Мов дівами загубленим намистом
Душі надію подає...

У сутінках вранішніх

У сутінках вранішніх думки ще дрімають,
Тиху тривогу душі сповіщають…
Хтось плутає букви…збиває з дороги
Малює в свідомості світ ілюзорний...

Інтрига ранкова не довго триває
На покуті образ покірно взирає…
І сон відганяє в невидимі дал
Вічна молитва, як пташка злітає...

Нехай вона лине угору…до Бога!
Він завжди чекає смиренного друга
Розкаяння…сліз і цнотливого слова
Не милості хоче , а просто любові…

Папірчик зім'ятий в руках я тримаю
Бо він допоможе вуста розв'зати...
Сказати відверто, ковтаючи сльози
Про бруд, що від віку в глибинах дрімає...

В господі величній ця тайна триває
Де вічності звуки реальність ховають...
Божественний спокій з свічою гомонить
Із сутінків вранішніх душу виводить...

Слова шукають дорогу

Коли літають мої слова,
Немов думки дівочі,
Моя молитва завжди одна...
Летить вона в простір ночі...

Коли випливають мої думки
З безмежного світу свідомості,
Ти даруєш їм світла цілунки,
Незабутні краплини блаженної радості.

Коли мрії шукають дорогу
До таємних світів Галактики,
Ти сміливо ступаєш з порогу,
Складаєш мапу з життя мого клаптиків...

Як досконалий митець малюєш свої візерунки
На бурхливому морі буденності...
Мрії, слова, думки-безцінні свої дарунки,
Ховаєш з любов’ю у Вічності…

Коли втікають мої слова,
Ховаються в темінь ночі
Відчуй, що з тобою я,
Дивлюся крізь сльози в очі...

Душа блукає у пекельнім краї…

Душа блукає у пекельнім краї…

Нехай душа блукає у пекельнім краї
І жар гієни душу огортає
Я до Святого Образу Твого
Моя Пречиста Матір, припадаю!

О, Цвіте несказанної краси
Душа моя до тебе лине з сумом
Заступнице моя, якщо б не Ти
До кого б я прийшла з душевним лудом

Мій вірний Ангел, з далечі небес
Печалиться і плаче від мого лукавства
Не віджени його, і поруч будь
Коли убога я, відправлюсь по митАрствам

О, як предстану перед Судією я!?
Душа моя, заплач, гріхи свої згадай
Ти, Діво, будь підтримкою мені,
Надією й останнім оправданням

Ридай, душа, допоки ще є час
Неправда поруч і нечистий глас
За Твого Сина я іду на хрест
І водночас же розпинаю кожен раз

Моя Царице! Радосте моя!
Лиш ти мене не осуди, Благая!
Крізь морок грішної душі
Тебе я прославляю, Пресвятая…!

 

Иеромонах Роман
Пускай по мне злорадствуют в аду...