Пора!
Кудись в безмежність хмари плинуть
В долинах тонуть вічні сни
На волі вітер розпустився
Неначе коні навесні…
Весна!?
Так скромно й тихо в дім зайшла
З пучечком квіту-першоцвіту
Усмішку щиро роздала
Уквітчану бузковим вітром
А душа!?
Напившись пахощів терпких
Співати вчиться безталанна
І просить ще у снах п’янких
Краплину з неба фіміаму…
О, Боже!
Дай ще час весні радіти
Налитись соком ясних днів
В росі умитись й на світанні
Заснути у густій траві
Опівдні сонце обійняти
Знайти ромашку …
й здогадатись
Про таємниці пелюстків
Які всі хочуть відірвати…
І знов пора!
Вже літо пестить світ зірками
Шумить дощами
Квітом марить
А душа!?
У небо манить
До вічних пахощів зове
З молитвою угору лине
У Вічності рятунку просить
За часом йде…
Уже осіннє небо сльози ллє
Вкриваючи дорогу листом
Мов дівами загубленим намистом
Душі надію подає...
