Диптих
1.
В кімнаті стало якось тихо.
І зупинився, мабуть, час.
Нечутно вечір в шибку дихав,
І кіт на кухні не мурчав.
І чоловік із сином, чорні,
Відчули порожнечі лід.
По небу плив, неначе човен,
Далекий, неосяжний світ.
Хотілось плакати, та сльози
Ховались глибоко в душі.
І кожне вимовлене слово
Нестерпний біль ураз душив.
2.
Не журися, мій друже рідненький.
Ти, молися за маму свою.
І частіше дивися у небо –
Вона там у безмежнім краю.
Все про неї нагадує в хаті.
Чути голос її звідусіль.
Теплота її, наче багаттям,
Зігрівала вас щедро усіх.
І нехай та сльоза невідчепна
Ненароком сковзне по щоці…
Прийде світлої пам’яті черга,
Затягнуться глибокі рубці.
