Святили воду і світився світ,
Вода холодна падала крізь пальці.
А лід кришивсь і вірив в пам’ять літ,
Що в серці береже дива трійчанські.
Святили воду... Крижаніла даль,
Мороз перегортав зимові віхи
Й відлиг неусвідомлена печаль
Не ожила ще в бородах у стріхи.
Ще все німіло. Сніг іще не знав,
Що пам’яттю води за місяць стане.
А мудрий Бог мовчав, але казав,
Що відпече усе, минеться, стане...
Що відійде хула хурделиць злих
Й мовчання ярини, обмерзле в полі.
...Я знаю диво: в тиші – перший крик,
Дитячий крик народженої долі...
