Нахилився паркан на дорогу,
Надивитись хотів вдалину,
Там дерева стоять одноногі,
Одягнувши гілля в сивину.
Замела хуртовина пороги,
Кволо хвірткою вітер скрипить,
І хатини – неначе барлоги,
І життя в них не схоже на мить.
Недоспівана пісня замерзла,
Вицвітає бабусин рушник,
І завод стародавній вже мертвий,
І радгосп вже, відмукавши, зник.
Тільки діти, не знаючи страху,
Із санками на гору повзуть…
І паркан розмовляє зі цвяхом
Про недоєну зранку козу.
