Вы здесь

Бог зла не створював

З листа до редакції: «Я б хотів повірити в Бога, але не можу. Занадто багато протиріч, на які мені ніхто не може відповісти. Так, християни запевняють, що Бог — Всесильний і Всеблагий. Чому ж тоді у світі, який він створив, стільки зла?»

Бог зла не створював

Акт Божественного творіння закінчився Божественною оцінкою всього створеного: «Дуже добре», тобто Бог не створив нічого поганого і злого. Але, згідно з вченням Церкви, зло зародилось серед створених Ним духів — ангелів. Ось як приблизно про це розповідає свт. Григорій Палама: Бог створив ангелів подібними до кришталиків, що пропускають через себе божественне світло, відбиваючи його в усі боки. З часом вони мали все більше насичуватись Божою благодаттю і, таким чином, долати свою тварну (від слова «творити») природу. Це схоже на піднімання сходами від одного поверху до іншого. Ангели повинні були зростати у Божій благодаті й поступово, все більше і більше, долучатися до Божественної краси і чистоти.

Щоправда, для досягнення більшої святості та досконалості потрібно було внутрішньо відмовлятися від досягнутого на попередньому рівні. Здійснювати це було непросто, адже ангели могли спостерігати за своїм розвитком і цілком усвідомлювали досягнуті ними красу і досконалість. І все ж, їхні талани були лише дарами Божими, тому тільки всебічна довіра Творцеві та духовна єдність з Ним були запорукою успішного зростання.

На жаль, на якомусь етапі найвищий з ангелів — Люцифер -закохався у себе настільки, що не зміг відмовитись від уже досягнутого заради невідомого. Він «зачепився» душею за свої здобутки, зрісся з ними, замилувався собою, подібно до героя старогрецьких міфів Нарциса. Люцифер не захотів забути себе заради Творця і вчинив протилежно. Він «відвів свій погляд» від Бога, зосередившись на собі, й таким чином відпав від єдино існуючого Джерела життя, краси і любові — Бога. Як наслідок, колишній ангел перетворився на злого демона, занурившись у зло, смертність та руйнацію. Так сталося падіння в ангельському світі.

Бог зла не створювавСатану разом із спокушеними ним ангелами — вже демонами — подолав Архістратиг Михаїл, начальник Небесного воїнства, і скинув їх з неба. Проте, богопротивні духи не втратили силу полоняти людські душі. Сатана (у перекладі «противник») є «князем світу цього», світу, в якому ми живемо від моменту вигнання з раю за вільне(!) гріхопадіння.

Отже, навколишній світ спотворений не Творцем, а нашими гріхами, нашим демоноподібним вибором непокори Богові. Не дарма ж деякі отці Церкви називають гріх першолюдей дияволоподібним. Свт. Ігнатій Брянчанінов пише: «Дивно, з якою легкістю звершилося падіння Адама і Єви!… Чи не облишили вони в раю споглядання Творця, чи не замилувалися творінням і власною витонченістю».

Ось-де ховається корінь усіх наших проблем: у самозакоханості, егоцентризмі, в обожненні себе, в нічим (окрім гріха) не обґрунтованій гордості. «Більшість людей, уподібнюється деревній стружці, котра звертається кільцем навколо власної порожнечі», — зауважував свт. Феофан Затворник.

Отже, відмовившись від Бога — єдиного Джерела існування всієї тварі, не маючи в собі власного, автономного джерела буття, демони перетворилися на паразитів, що живуть тільки за рахунок іншої тварі. Відтоді вони намагаються впливати на наші думки, бажання, почуття і, керуючи нашою волею, спокушають нас до богопротивних справ.

Виходить, що зло існує лише тому, що ми його вчиняємо. Тобто, «коли ми носимо у собі скверну, темні сили використовують її», наче власні ресурси (митрополит Антоній Сурозький). Тому й варто, заручившись Божою підтримкою, наважитись на протидію злу в собі, — і воно відступить обов’язково.

Щоправда, справжню свободу від демонського свавілля нам дарує лише причетність до Бога, яка здобувається завдяки таїнствам Церкви. Для того й став Бог людиною, щоб подолати гріх, смерть (наслідок гріха) і природну розладнаність, щоб поєднати в Собі роз’єднаних гріхом людей і Бога.

Створюючи світ, Бог втілював у життя Свій благий задум про нього. Усе Боже творіння має своє — Богом дане (благе) призначення, про яке сучасна людина може дізнатися хіба що з Православного віровчення. І, в остаточному підсумку, добром (благом) є відповідність цьому Божому задуму, або істинному призначенню речей — відповідність Божій ідеї створеного світу.

Зло — це, по суті, зловживання. Наприклад, ніж може бути помічником людини у побутових справах, а також — засобом для вбивства. Сам по собі ніж не злий і не добрий, але ним можна зло-вживати (чинити зло з його допомогою), тобто використовувати не за призначенням.

У певному сенсі можна говорити навіть про небуття зла, адже воно не є чимось позитивним. Як темрява є лише відсутністю світла, так і зло — лише відсутність істинного блага і любові, тобто Бога. Варто увімкнути світло, і темрява зникне. Так само зло, як стан богопротивності, зникає з поворотом волі до Бога.

ЗЛО — це відпадіння від Бога, втрата Бога, життя без Бога і не по-божому. Воно не є самостійною природою, а лише способом існування природи (зловживанням). Можна сказати, що зло відповідає не на питання «Що?» (природа), а на питання «Хто?» (властитель природи, особистість). Зло — це хвороба природи, недолік.

Дуже важливо усвідомити цей особистісний характер зла, адже в суті своїй воно є богопротивним станом волі. Тобто воно не є чимось інертним чи бездіяльним. Зовсім навпаки, зло — активне, бо має власну волю до життя. Проте, єдиний спосіб його існування — паразитування, насилля, обман. Зло реально протидіє Богові, користуючись викривленнями нашої природи, які з’явилися в наслідок гріхопадіння.

Мабуть найточніше суть зла відображується в англійській мові словом «evil» («зло»), що є буквально (себто по буквам) протилежністю слову «live» («жити», «існувати»).

ГРІХ відповідає на питання «як?», а значить він проявляється в тому, як після гріхопадіння склалися сили нашої душі, як ми діємо, думаємо, відчуваємо, чого прагнемо… У кожної з наших природних властивостей і схильностей тепер існує заражений злом двійник, який легко стає одним зі шляхів до нашого поневолення.

Бог зла не створювавОсь чому християни постійно намагаються догодити Богові — спрямувати свою волю в єдине русло з Божественною. Підкорившись у всьому Богові, через Христа і у Христі, ми звільняємось від рабства гріху. Христос — це Бог, який став людиною заради того, щоб вилікувати пошкоджену гріхом людську природу. Своїм Божеством Він зцілив її, ніби вніс ген здоров’я у хворе злом єство. Проте, кожна окрема особистість сама вирішує прийняти їй цей величний Божий дар свободи від гріха чи відмовитись від нього. Кожен з нас власною волею і власною свободою робить свій доленосний вибір.

Для того й вчить Православна Церква про три волі, що можуть діяти в людині: Всеблагу Божу, всезлу диявольську і вельми мінливу людську, яка постійно хилиться то в той, то в інший бік. Християни, як відомо, вбачають своє завдання у всебічному підпорядкуванні свого життя і своєї волі Богові. Господь чекає і вашого волевиявлення, шановний читачу, адже Він рятує нас не без нас.

Щоправда, дехто дорікає Богові за цей богоподібний дар свободи вибору, мовляв, якби не він, то гріхопадіння взагалі не було б. Однак, без можливості вибору між добром і злом, без можливості відмови у любові, не могло б відбутися і нічого дійсно доброго. Моральна цінність добра і любові втрачається без свободи.

Тому й плата за неї така неймовірно висока. Ціна дарованого нам Богом шансу на Любов — Хрест Господній. Він же є гідною відповіддю люблячого Творця стражденному творінню.

Комментарии