(на украинском)
Річечка в'ється мов стрічка вузенька,
Тихо дерева шепочуть.
Мила хатина у балці низенькій,
Снишся мені ти щоночі.
Сад яблуневий, каштан коло хати,
Вишня старенька край двору;
Он до водички біжать каченята,
Спить цуценя у коморі;
(на украинском)
І сум, і вечір, небо сіре,
Немов сховалися зірки,
В холоднім плескоті ріки
Шукаю спокою і миру...
Шепоче вітер із вербою,
Шовкове листя теремтить...
Стою чекаючи на мить
Твого зітхання над водою.
Мы тихо строим "коммунизм",
Возводим город-сад...
Глядим на мир сквозь тусклость призм,
Сквозь душ немытых смрад...
Мы жаждем рая на земле,
Забыв о чистоте...
(на украинском)
Мовчить душа, не пишуться вірші...
У неї знову смуток зазирає,
Немов думки порожнії читає,
Співає в мовчазній моїй душі.
І знову серце морок полонить,
Він, як завжди, приходить із мовчанням,
Лише тяжке він вирива зітхання...
Вбиває кожну світлу, добру мить...
Мовчить душа... Що ж ти мовчиш? Молись!
Нічим бо іншим серце не зігріти.
Не залишайся мороком повита,
Хай зараз геть іде, а не колись...
Молись, кричи до Бога в каятті,
І Він почує, завіта до тебе,
Очистить, висвітлить як небо...
І стануть думки ясні і прості.
6.02.2012
Жизнь навстречу летит паутинкой,
Разрезая улыбки и смех,
Сквозь скупые по душам поминки,
Сквозь туманный сердец неуспех.
Паутинки сбивая нещадно,
Топчем жизни ударом сапог.
Раздавили, прошли... да, и ладно...
Не свою ведь... Свою бы не смог...
Нет, свою точно так же, неглядя,
Охладевшей и смелой рукой
В гости к той, что при полном параде
К нам приходит со старой крюкой,
Отправляем бездушно, безумно,
Лишь застыв от испуга на миг.
Паутинкою рвемся бесшумно,
Улетая в безмолвия крик.
Паутинок упавших погосты,
Что еще остается от нас?
Ветра шум в поминальные тосты
Превращая улыбкою глаз,
Смело топчем покой здесь лежащих,
Паутинкой играя своей,
Обжигаясь свечою горящей,
Превращаясь в иссохший ручей.
Жизнь навстречу летит паутинкой,
Тихо падая под ноги нам
Белоснежной игривой снежинкой,
Тихо вторя безмолвным тонам.
апрель 2012.
До хрипоты, до нервенного крика
Стихами мечется, беснуется душа...
И взор поэта, обращенный к лику...
Свою молитву тихо шепчет чуть дыша...
Он бьет стихом, рвет на себе рубаху...
Бросаясь смело на безбожников орду...
А где-то в келье тихий вздох монаха
Их сокрушил давно смиреньем не одну.
Поэт беснуясь с бесами воюет,
Да только им слова поэта не страшны.
В ответ кощунство да хулу малюют...
Но не выносят благодатной тишины.
Что ж, за слова всех ждет нас воздаянье.
А что плюют... они ж плевали и в Христа.
К хулителям придет богопознанье...
С обрывом жизни их последнего листа...
(на украинском)
Чи день, чи ніч... Нема нічого.
Лише бездушна напівтьма,
Де він один, і ти сама...
Чи сміх, чи плач... Чи крик до Бога...
Болить душа, у ній самотність
Царює місяцем вночі,
У груди мороком б'ючи,
Так, ніби кличе в безтурботність...
Спят на зеленых неба руках
Белые облака,
Траурным звоном песня-тоска
Льется издалека.
Медленно тают серые дни,
Сказку несет весна,
Все одевая в краски свои,
Мир пробудит от сна.
Может, и в души, что спят во тьме,
Тихо прольется свет,
Сумрак разрушив, черной зиме
Кроткий свой даст ответ.
И разольется тихий покой
В трепетные сердца,
И прикоснется нежной рукой
К нам благодать Творца.
2012
(на украинском)
Летить життя, гортає сторінки,
До забуття, до вічності німої...
Не поспішай, побудь іще зі мною,
Ще хочу чути голос твій дзвінкий.
Зажди, ще неготовий я до Бога,
В душі моїй панує ворог-гріх,
Штовха до безлічі кривих доріг,
А від святої геть жене дороги.
Зажди, хоча б на мить, для каяття,
Для подиху останньої молитви...
Хоч півсльози останньої пролити
Над чорною душею дай, життя.
*
Летить життя, гортає сторінки,
До забуття, до вічності німої...
Не поспішай, побудь іще зі мною,
Ще хочу чути голос твій дзвінкий.
11.07.2012
А лучше взять чернил, бумагу,
И вдохновением дыша,
Черкнуть стишок про капли влаги,
Что дарит дождик неспеша,
Когда земля вздохнув устало
От надоедливой жары,
Вдруг улыбнется туч забралу,
Что спрячет солнце до поры.
