Моїй матері, Ганні
Володимирівні Коноплі
Яка це розкіш – слово «мама»,
Немов хрусткий із печі хліб.
Яка це розкіш – чути змалку
Найкраще слово на землі.
Хитає вітер тонке віття,
Співає півень в курнику.
Яка це розкіш – бачить влітку
Матусю рідну у садку.
Дивлюсь у простір синій-синій.
Журчить там вічність, мов струмок…
Яка це розкіш – чути сину
Слова від мами: «Мій синок».
Присвячується
Івану Івановичу Кожешкурту
Ллється промінь, наче роки,
Літнім ранком крізь блакить.
Краю мій зеленоокий,
Я ціную кожну мить!
Диптих
1.
В кімнаті стало якось тихо.
І зупинився, мабуть, час.
Нечутно вечір в шибку дихав,
І кіт на кухні не мурчав.
І чоловік із сином, чорні,
Відчули порожнечі лід.
По небу плив, неначе човен,
Далекий, неосяжний світ.
Слухаю ранок душею і серцем.
Ранок співає мені горобцем,
І соловейком співає веселим,
І щось шепоче мені чебрецем.
Слухаю ранок прозорий і мудрий.
Небо пливе у безкраї віки.
Півень завзятий господаря будить,
Листя лоскоче промінчик стрункий.
Слухаю ранок своєї Вітчизни.
Ту мої предки, думки тут мої…
Ллється повітря духмяне і чисте,
І величаво мовчать
тут гаї.
Я люблю здесь мгновение каждое,
Эту зелень и свежесть люблю!
Я люблю вас, родимые граждане,
И рассветы для вас я стелю.
Я люблю вас, берёзы печальные,
И тебя я люблю, ветерок.
Небосвода кольцо обручальное
Словно радости светлой глоток.
Не наслушаюсь жабьего пения –
Много нежности в нём и тепла…
Дарит Родина мне вдохновение,
И весна от цветенья бела.
Одуванчики и травы –
Это Родина моя!
И звенящие дубравы,
И напевы соловья.
Что ещё от жизни надо!
Оттого душа поёт!
Оттого мне так отрадно
И так светел небосвод!
Посмотрю я в даль святую
И тихонько помолюсь.
Я люблю свою родную
И застенчивую Русь!
Небесами я любуюсь.
С небесами говорю.
В церковь я иду родную,
Чтоб с Христом встречать зарю.
Фонари – земные звёзды –
Путь украсят в тишине.
Вдаль луна плывёт без вёсел,
Улыбается весне.
И пускай холодный воздух
Нависает надо мной...
Я иду порою поздней
С просветлённою душой!
Пробегусь счастливым взглядом
По родимой стороне.
Как же, Господи, наряден
День, сидящий на плетне!
Как светла моя Отчизна!
Дарит утро мне стихи.
Вижу в небе чистом-чистом
След от дедовской сохи.
Дарит рифмы мне дорога.
Дарит образы весна.
Каждый мне прохожий дорог
И судьба его важна.
Зазвенели ясным звоном
Милой церкви купола,
И берёзка рядом с клёном
От любви своей бела!
Вы так красивы и светлы.
И взгляд Ваш грустный так прекрасен.
День, воскресая из золы,
Вновь от улыбки Вашей ясен.
Нам порою бывает непросто.
Смотрим смерти лихой мы в глаза.
Души братьев, как звёздную россыпь,
Прячет кротких небес бирюза.
