Така ж стара, як і Всевишній Бог –
В хустині з неба і з хрестом натільним –
Вікує церква із життям удвох
Під тризну, під акафіст й хор весільний.

Вікує церква. А життя — як мить:
В парафіяльній книзі — сміх і саван.
І не болить вже майже… Ще болить
Життя земного незагойна рана.

Світанок — крок, смеркання — знову крок
І молитви в церковці в’ються роєм.
Ночами ж із ікони сходить Бог
Й задмухує свічки із аналоем.