Читав я книгу у метро,
Читав я книгу.
На дверях стогнуть: «Ще хоч тро…”
Життя — мов дзига.

Дитинка поруч щось гризе
І носом шмига:
 — Мамуню, дядя що везе?
 — То, кицю, книга.

Якийсь мужик у піджаку
Плечем задригав:
 — Колись я теж купляв таку
Ну, тіпа, книгу.

-- І я купляв! А я читав!
 — Мовчи ханига!
І було видно — пам’ятав
Народ про книгу.

І я зрадів, бо сам з митців --
Розтала крига!
Є значить сенс писати ці…
Ну, тіпа, книги.