Жіночка вбога,
Без авта і мобілки,
Прийшла до порога
Письменників Спілки.

Подзвонила тихенько
До гніздечка еліти:
- Ой, скажіть, дорогенькі,
Як на світі сім жити?

Тяжко рипнули дверці,
Хтось сказав у щилину:
-Не люби усім серцем
Ворогів України!

- Ой, скажу вам про себе,
В мене мало освіти,
Тільки чула, що треба
Ворогів теж любити.

- Хто сказав таке слово? –
Вийшли троє з наскоком.
Суплять чорнії брови,
Чорним зиркають оком.

- Хто приніс таку звістку,
Сам є зрадником, видно,
І такому не місце
На землі нашій рідній!

Якби ми його стріли,
Прив’язали б до гілки,
І щодня, і щосили
Відлучали від Спілки...