Дерева схожі на примари.
Сумний будиночок стоїть.
Когось колодязь кличе марно.
Давно померли хазяї.
Зловісна темінь лізе в очі,
у бур’янах лежить туман,
Пес напівсонний щось белькоче –
мене угледів крізь паркан.
З колодязя поп’ю я воду,
низенько Богові вклонюсь,
Прошепочу: «Як ця господа,
я теж самотності боюсь».
