В тиші дзвенять прохолодні джерельця,
Час нанизав на намисто ще день,
І розглядає прискіпливо в скельця
Пам’ять слова для майбутніх пісень.
Літери, наче пелюстки барвисті
Із ароматом терпким хризантем,
Я дістаю із опалого листя
Давніх, омріяних з юності тем.
Яшма й опал із розлогого клену
Падають тихо коштовним дощем.
Цю милозвучну природи поему
Хочеться слухати серцю іще.
В сутінках тануть щоденні гонитви,
Час відпочинку для світу настав.
Я піднімуся на крилах молитви
І доторкнуся сузір’я Хреста.
Звуки мелодій зберу у долоні,
Наче сопілка, душа забринить,
І перебуде вона у полоні,
Доки триватиме дивна ця мить.
Смуток і втома під вартою ночі
Будуть чекати наступного дня.
Небо відкрилося, падають в очі
Промені радості. Йду навмання.
10.12.2012 р.