Добавить комментарий

19 березня 2010 року виповнюється 80 років українській поетесі Ліні Костенко

Свідомо дозуючи свою публічність, знаменита поетеса ні на мить не переставала писати — і от-от за довгі роки «мовчання» будуть видані не лише її поезії, а й проза.

Коли сучасна Україна викидає черговий вибрик і у голові не вкладається, у які ще ігри можуть втягнути наш народ, у думках мимоволі, наче захист, виникають постаті рівня Ліни Костенко. Такі люди є не лише совістю нації, її моральними авторитетами — вони як гарантія незалежності і, вибачте, легітимності України. 19 березня знаменитій українській поетесі Ліні Костенко виповнюється 80 років. Попри такий поважний вік, ця могутня і мужня жінка не відкладає своє геніальне й гостре перо.

Хоча вона й рідко з’являється на людях та не дає інтерв’ю, творити з високою метою бути почутою сучасними українцями не припиняє. За часів незалежної України книги Ліни Василівни друком практично не виходили (за винятком видання історичного роману у віршах «Берестечко» і перевидання роману у віршах «Маруся Чурай»), а видані раніше — у 1960-х, 1970-х, 1980-х — стали бібліографічною рідкістю. Але от-от, виглядає на те, ця легендарна авторка просто засипле читачів тим, що писала протягом усіх років «мовчання» — практично готові до видання її роман «Записки українського самашедшого», дві поетичні книги, а в роботі — чорнобильські повісті, книжка культурологічної мемуаристики, перекладів… Про роль Ліни Костенко у літературно-громадському житті України, про стиль її життя, зокрема таку собі «стратегію споглядання», кореспондент «ВЗ» розпитувала відомих українців, які спілкуються та співпрацюють із Ліною Василівною, а також черпають у неї натхнення до власної творчості.

Оксана ПАХЛЬОВСЬКА, письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап’єнца», донька Ліни Костенко

Ні-ні, мама не обрала «стратегії споглядання» — це стратегія роботи. Ліна Костенко завжди стояла окремо, а сьогодні — і поготів. Цілком поділяю мамину позицію. Самотність і осібність письменника — його моральний обов’язок. Бути дисидентом у тоталітарній системі — одна (і теж імперативна) форма існування інтелектуала. Вона видима. А є менш видимі, але не менш принципові форми протистояння. Іноді складається враження, що поза тоталітарною системою протистояння втрачає свою функцію. Це помилка. Живемо у реальності, де постійно девальвуються цінності — культурні, людські, інституційні, політичні… За таких умов осібна позиція — важливий і багатозначний вибір інтелектуала. Але це не споглядання. Це і є роль Homo Faber — Людини-Творця. Ліна Костенко багато працює. Усі ці роки робота не припинялася жодного дня — і на всіх рівнях: від європейської філософії до української історії, мови — і поточних подій. Написано багато книг. До того ж Ліна Костенко — автор, який у кожній своїй книжці трудно ставить останню крапку. У неї надвисокі вимоги насамперед до себе. Вона сама вибирає, коли друкуватися.

Ще у березні готуються презентації двох видань видавництва «Либідь». 22 березня в Українському домі відбудеться презентація дивовижного перевидання історичного роману у віршах «Берестечко» — з ілюстраціями Сергія Якутовича та диском Петра Бойка. 28 березня презентація книжки «Ґіацинтове сонце» — це вірші Ліни Костенко, які співає Ольга Богомолець. Книжка з двома дисками: «Ґіацинтове сонце» і «По-Лицю-Дощ». Усі пісні — в новому оригінальному й сучасному аранжуванні. Оформлення — Івана Марчука. «Либідь» і автори дарують цю книжку Ліні Василівні на день народження, але це також подарунок усім, хто любить поезію, музику і живопис. У книжці є навіть ноти. А в «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» побачить світ новий твір — роман «Записки українського самашедшого». Це перший том майбутньої трилогії про сучасну Україну. Готові також дві нові книжки віршів — різні між собою. У роботі — чорнобильські повісті, книжка статей, книжка культурологічної мемуаристики, перекладів… Планується і «Вибране», але маму цікавлять насамперед нові речі, які пишуться в даний момент. І ті, які писатимуться завтра. Ліна Костенко лаконічно сказала в недавньому інтерв’ю: «Важкий час. Я повертаюся».

Мар’яна САВКА, поетеса, головний редактор «Видавництва Старого Лева»

Коли говорити про особистостей національного масштабу, то Ліна Василівна не лише відповідає цьому масштабу, а й величиною особистості виходить за його межі. Ліну Костенко повинен знати кожен українець. І не лише мати на слуху це ім’я, але, власне, читати її вірші. Ліна Василівна завжди мала мужність говорити про головні речі, бути водночас поетом, істориком, філософом. Людиною такої творчої долі, сили таланту і характеру бути непросто. Особливо коли люди довкола ставляться не цілком адекватно, часто вдаючись до зайвої запопадливості. А Ліні Василівні потрібна природність. Це те, що я зрозуміла із нашої зустрічі, коли мені кілька років тому пощастило побувати в неї у гостях. Красива літня жінка з царською поставою і дуже природна, з якою треба говорити щиро. Може, зовні здається, що Ліна Василівна відмежувала себе від світу, але це не так. Вона добре знає, що відбувається і в літературі, і в культурі, і в політиці. А що не виступає публічно-то це її право. Право захисту власної свободи. Хоча я особисто хочу чути її голос. Особливо тепер.

Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ, письменник, народний депутат, голова Національної спілки письменників України

Після Тараса Шевченка й Євгена Маланюка Ліна Костенко — третя за величиною поетеса України. Розумію, що мова не про спортсменів, які добігають першими чи другими. Але Ліна Костенко — беззаперечний лауреат Нобелівської премії. Велика провина держави, у якій вона живе і з якої нікуди, звичайно, не виїде. Держава «не розкрутила» Ліни Костенко на світовій арені: не видала її книг у різних країнах — щоб її знали, читали. В особі цієї жінки маємо геніальну, дивовижну українську поетесу. Скільки вона зробила! Це людина, яка денно і ночно могутньо працює на Україну, на українську духовність. Ми повинні гордитися, що маємо таку поетесу. Мало хто знає, що, коли Віктор Ющенко (у ранньому періоді — тоді, коли до нього ще нормально ставилися) приніс Ліні Костенко орден Героя України, вона попросила забрати цю нагороду. Відчула, що її хочуть купити. І Ющенко побоявся вручати орден…

Прози Ліни Костенко ще не читав, бо вона наразі не видана. До речі, одного разу мав необережність публічно сказати, що Спілка письменників готова, якщо автор забажає, видати її твір. Після цього, хоча у нас із Ліною Василівною прекрасні стосунки, ми живемо в одному будинку, я добряче отримав. Вона сказала мені: «Я вас про таке не просила. Маю-де видаватися. Видавці стоять до мене у черзі…».

Щодо усамітнення Ліни Костенко, то вона завжди була такою. Прочитала лекцію у Києво-Могилянській академії, після чого її видали, — і мовчить. Незважаючи на вік, досі їздить у Чорнобильську зону, робить це влітку. Ліна Костенко сама дозує свою публічність. Це стиль її життя. Не маємо права втручатися у цю її самотність. Іноді може передзвонити до нас додому і говорити по телефону зі мною чи дружиною годину-півтори — їй хочеться з кимось поговорити. А іноді до неї не додзвонишся…

Іван МАЛКОВИЧ, поет, директор видавництва «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»

Рукопис роману «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко у мене з вересня минулого року і він обов’язково буде виданий у нашому видавництві. Уже є обкладинка — купили малюнок знаменитого американського художника польського походження. У середину книги ілюстрації створив Владислав Єрко. Затримка — за остаточною авторською редакцією. Ліна Василівна з тижня на тиждень обіцяє закінчити правити «Записки…». (Раніше Іван Малкович розповідав про «Записки…» таке: «Це суміш художньої літератури, щоденників і публіцистики. Роман написаний від імені чоловіка. Актуальна і молода річ». — Г. Г.).

Юрій АНДРУХОВИЧ, поет, прозаїк, есеїст

Ліна Василівна — представник класичного, романтичного уявлення про поета. Поет у контексті Ліни Костенко — створіння, покликане сказати людям щось надзвичайно важливе. А щоб мати таку здатність, потрібно бути вищим над усім цим. Водночас пригадую, з якими натхненням Ліна Костенко розповідала про свої експедиції у Чорнобильську зону. Наскільки пишалася тим, як її чекають старі самосели. Вони не читали її поезій, але вона покорила їх. Як розповідала Ліна Василівна, коли приїздила туди, вони пили самогонку, дід брав у руки гармошку і грав, усі танцювали довкола неї… Елітаризм у поєднанні із готовністю тішитися ось такому визнанню — ніби два крила одного і того ж суб’єкта. У моєму ж розумінні поет не є чимось особливим. Він може стати особливим у своїх текстах. Насправді ж є лише одним із людей, які довкола. Поет не повинен носитися зі своїм покликанням. Не треба створювати із себе самого культу.

Чи мала Ліна Костенко вплив на мене? Звичайно. Передусім як феномен тогочасної української поезії. Усе, що публікувалося на зламі 1970-80-х, було жахливим. А Ліна Костенко була одним із виправдань української поезії як такої — доказом, що у ній є видатні явища, люди, які пишуть ось так. Будь-хто з моїх літературних ровесників міг би підтвердити мої слова, бо ми значною мірою виростали саме на Ліні Костенко.

www.wz.lviv.ua