Забудь про час

Пора!
Кудись в безмежність хмари плинуть
В долинах тонуть вічні сни
На волі вітер розпустився
Неначе коні навесні…

Весна!?
Так скромно й тихо в дім зайшла
З пучечком квіту-першоцвіту
Усмішку щиро роздала
Уквітчану бузковим вітром

А душа!?
Напившись пахощів терпких
Співати вчиться безталанна
І просить ще у снах п’янких
Краплину з неба фіміаму…

О, Боже!
Дай ще час весні радіти
Налитись соком ясних днів
В росі умитись й на світанні
Заснути у густій траві
Опівдні сонце обійняти
Знайти ромашку …
й здогадатись
Про таємниці пелюстків
Які всі хочуть відірвати…

І знов пора!
Вже літо пестить світ зірками
Шумить дощами
Квітом марить

А душа!?
У небо манить
До вічних пахощів зове
З молитвою угору лине
У Вічності рятунку просить
За часом йде…
Уже осіннє небо сльози ллє
Вкриваючи дорогу листом
Мов дівами загубленим намистом
Душі надію подає...

А вона!?
Здіймає очі в сиве небо
Хапає подих висоти
І більше радості не треба
Як крапля божої води…

…

Вже знов пора!
Сніги в обличчя
Мороз, зла завірюха свище
Вітри гудуть…
Крізь білі мухи
Таємно шепче хтось:
-Спинись..! Послухай..!
                Яка краса!

То Час…!?
Схвильована душа
в тривозі дише:
- Мені пора!? 
-Ні, люба,
              Слухай..! Слухай..!

Прийшла весна
              Забудь про час...