Повільно день розтанув, як свіча...

                      * * *
Повільно день розтанув, як свіча,
І як свіча, заграва засвітилась.
Без вороття рікою плинув час
Для каяття. І совість пробудилась.

До пам'яті звернулася душа.
Душа шукала праведності крихти
Для терезів Господнього суда
І не знашла, чим їй гріхи покрити.

Заплакала, приречена гріхом,
Приречена гріхом лише страждати,
Душа, колись просвітлена Христом,
Просвітлена Христом, щоб вічність мати.

Під незчисленним тягарем провин
Душа коліна трепетно схилила.
Схилила і до вранішніх годин
Гріхи простити Господа молила.

Повільно день засяяв, як свіча,
І як свіча, світанок засвітився.
Очищеній душі в ранковий час,
В ранковий час на Небо шлях відкрився.

                                     19.11.2002 р.