Вы здесь

«У храмах має розповсюджуватися лише та інформація, за яку Церква повністю відповідає», ― протоієрей Георгій Коваленко

Прот. Георгій Коваленко

26 лютого 2010 року відбулося перше в цьому році засідання Священного Синоду Української Православної Церкви. Між іншим Синод ухвалив низку рішень щодо церковної інформаційної діяльності.

Про те, яким чином реалізовуватимуться відповідні рішення Священного Синоду, про подальші перспективи розвитку православних ЗМІ та механізми налагодження й координації роботи інформаційних ресурсів у центрі та в регіонах розповідає голова Синодального інформаційно-просвітницького відділу УПЦ протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО.

― Ваше Високопреподобіє, після того, як на засіданні Священного Синоду УПЦ (26 лютого 2010 року) було ухвалено журнал № 13 — щодо інформаційно-просвітницької діяльності Церкви ― до редакції сайту «Православіє в Україні» надходять численні дзвінки. Зокрема запитання стосуються підготовки відкритого переліку церковних засобів масової інформації, що рекомендовані для розповсюдження на території єпархій УПЦ. До переліку той чи інший церковний ЗМІ потраплятиме лише після проходження експертизи та отримання статусу загальноцерковного. У чому полягатиме ця експертиза, і до кого потрібно звертатися, щоб отримати докладну інформацію про саму процедуру?

― Зі створенням відкритого переліку церковних ЗМІ фактично буде систематизовано ту друковану продукцію, яка є в Українській Православній Церкві.

Відкритий перелік офіційних видань УПЦ стосується лише тих видів інформаційної продукції, які претендують на загальноукраїнське розповсюдження. Даний перелік не стосуватиметься єпархіальних видань: ними мають займатися відповідні служби в єпархіях.

В Україні є видання, які орієнтовані на ту чи іншу аудиторію і є фактично загальноукраїнськими. Наприклад, журнал для жінок «Самарянка», який видається в Дніпропетровську, журнал для молоді «Отрок» ― випускається столичним Свято-Троїцьким Іонинським монастирем, тощо. І питання полягає у тому, чи можуть ці загальноукраїнські видання розповсюджуватися через мережу церковної торгівлі, у храмах по всій Україні.

Це не стосується світських торговельних закладів, кіосків «Укрпошти», зовнішніх мереж поширення інформації. Це суто внутрішньоцерковна проблема. І єдиний перелік ЗМІ ― це відповідь на питання про те, що саме рекомендує Церква для розповсюдження у храмах.

― З приводу слова «рекомендує»… Є видання, які цілком пристойні і не викликають з церковної точки зору критичних зауважень. Але настоятелі храмів на власний розсуд не бажають брати їх на продаж у церковних крамницях. Ця рекомендація сприятиме тому, щоб взяли до розповсюдження відповідні видання чи настоятелі так само зможуть відмовлятися?

― Ми не можемо нав’язати думку настоятелям, що саме їм треба розповсюджувати. Єдина газета, яку Священний Синод благословив підписати в усіх парафіях та розповсюджувати в громадських закладах ― органах місцевої влади, вузах, школах, бібліотеках тощо ― це «Церковна православна газета». Більше священноначалля не наполягає на жодному виданні як обов"язковому.

Інші видання рекомендуються. Якщо настоятель храму бажає розповсюджувати певне видання чи будь-яку іншу інформаційну продукцію у своєму храмі, але не знає, чи відповідає вона загальноприйнятим нормам церковних ЗМІ, він може відкрити перелік і дізнатися, рекомендована вона чи ні. Якщо зазначена у відповідному «списку» ― її спокійно можна брати для розповсюдження у парафії, якщо ні, настоятель бере для розповсюдження на свій розсуд і під власну відповідальність.

У разі відсутності видання у відкритому переліку, це означатиме, що конкретне видання не має статусу загальноукраїнського церковного. Далі – це вже на совісті настоятеля, адже в Церкві немає спеціальних служб, які б відслідковували за дотриманням рекомендацій. У Церкві все базується на любові, взаємній повазі й послуху священноначаллю.

― Чим зумовлена необхідність створити перелік рекомендованих видань? Взагалі, що передувало виникненню Журналу №13?

― По-перше, в грудні 2009 року на засіданні Священного Синоду Руської Православної Церкви було прийнято низку рішень щодо інформаційної діяльності РПЦ у цілому. Українська Православна Церква, як самокерована частина РПЦ, продовжила діяльність у тому напрямку, який був започаткований Священним Синодом РПЦ.

По-друге, останнім часом інформаційній діяльності Церкви приділяється дуже багато уваги. Це і створення окремої комісії у рамках Міжсоборного Присутствія РПЦ, це і рішення останньої Архієрейської наради РПЦ, це і окремий розділ у доповіді Святішого Патріарха Кирила. Про необхідність проповіді за допомогою ЗМІ постійно говорить Блаженніший Митрополит Володимир і власним прикладом доводить, що це можливо і потрібно.

Тож, ми беремо до уваги те, що говорить священноначалля і впроваджуємо відповідні дії у межах і рамках УПЦ за рішенням Священного Синоду УПЦ.

― У ПУНКТІ 1 журналу № 13 щодо інформаційної діяльності Української Православної Церкви йдеться зокрема про те, що Синодальному інформаційно-просвітницькому відділу Української Православної Церкви благословляється «координувати свою діяльність з Синодальним інформаційним відділом Руської Православної Церкви». Яким чином відбуватиметься ця координація?

— Священний Синод нашої Церкви благословляє таким чином Синодальному інформаційно-просвітницькому відділу, вибудовуючи відносини з єпархіями та прес-відділами в регіонах, тримати зв’язок із загальноцерковною інформаційною структурою, що діє на рівні всієї Руської Православної Церкви.

Більше того, не треба боятися слова «координація» ― воно означає, перш за все, певні знання та інформацію. Ми маємо знати, що видається, розповсюджується і створюється. Координація – це обмін інформацією, проте в більш розгалуженій мережі.

Координація полягає не в тому, щоб створювати перешкоди в роботі, а навпаки, допомагати розвиватися єпархіальним, парафіяльним інформаційним структурам. Це також і спроба вистроїти систему освіти та підвищення кваліфікації працівників єпархіальних прес-служб, а отже, й регіональних видань. Це – обмін тим досвідом, яким володіють церковні регіональні ЗМІ. Задля цього ми ще минулого, 2009 року провели Фестиваль ЗМІ православних, під час якого побачили, що в нас є дуже багато цікавих проектів та ініціатив, які можна розглядати на загальноцерковному рівні. Є люди, які створюють інформаційний продукт, якісний та сучасний, але відомий він лише в межах певної єпархії та залишається недоступним для читачів з інших регіонів.

Тому завдання Синодального інформаційно-просвітницького відділу фактично полягає у координуванні та обміні інформацією між її реальними виробниками. Ми не ставимо собі за мету всіх контролювати чи вказувати, кому що писати, і які теми висвітлювати. Наша мета — допомогти реалізувати соборність Церкви: дати можливість кожному, хто цікавиться інформацією, мати доступ до неї в іншому регіоні; тому, хто робить проекти, мати інформацію про те, які в Україні існують аналогічні проекти; і, фактично, організувати церковне інформаційне суспільство задля того, щоб ми могли спільними зусиллями досягати головної мети – розвитку церковних інформаційних структур. А це є проповіддю в сучасному світі, за допомогою сучасних ЗМІ та комунікацій.

― ПУНКТОМ 2 того ж журналу зокрема рекомендується «інформаційним відділам і службам Синодальних установ та єпархій УПЦ координувати свою діяльність з Синодальним інформаційно-просвітницькоим відділом УПЦ».
Чи скрізь у єпархіях існують інформаційно-просвітницькі відділи? Адже часто за словами «прес-служба єпархії» стоїть лише одна особа — місцевий ентузіаст…

― Ми не наполягатимемо на тому, щоб якимось чином, штучно створювалися інформаційні структури. У кожній єпархії є проекти, є люди, які ведуть інформаційну діяльність. Як таку, ми прийматимемо будь-яку структуру, яка є в єпархії. Від реальної роботи залежить, потрібний відділ чи ні, де потрібна одна людина – прес-секретар, а де потрібна прес-служба, а можливо, навіть і рада інформаційних проектів. Тобто, ми будемо гнучко підходити до ситуації, і не намагатимемось створити того, чого немає, або те, що неможливо.

Та маю сказати, що на сьогоднішній день кожна єпархія має представництво в інформаційному просторі.

― У ПУНКТІ 3 Синодальному інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ доручається «підготувати відкритий перелік засобів масової інформацій (періодичних видань, кіно-, відео-, та аудіопродукції) УПЦ, що рекомендовані для розповсюдження через систему церковної (єпархіальної, парафіяльної, монастирської) торгівлі».
В якому вигляді існуватиме цей перелік ЗМІ: брошура чи, можливо, каталог на зразок того, який видає Укрпошта?

― Гадаю, що найбільш динамічний варіант – це Інтернет-версія. На офіційному сайті УПЦ, чи на сайті Фестивалю ЗМІ з’явиться цей перелік. Він буде розділений за видами ЗМІ: перелік Інтернет-ресурсів, газет, журналів, телепродукції. Але ще раз наголошую на тому, що це стосуватиметься тих проектів, які мають загальноцерковне й загальноукраїнське розповсюдження.

Наступним етапом може бути розділення ресурсу на підпереліки, які стосуватимуться регіону. Але, гадаю, це робитиметься відповідальним представником єпархії чи певною інформаційною структурою. Створюватиметься власний перелік, який ми будемо приймати як такий.

Рецензувати єпархіальні видання ми не будемо, це має робити відповідна єпархіальна служба.

― ПУНКТ 4 теж цікавий словом «рекомендувати»: церковним і церковно-суспільним ЗМІ, що розташовані на території України, рекомендовано «звертатися до Синодального інформаційно-просвітницького відділу й надавати необхідні матеріали для проведення експертизи, включення в перелік загальноцерковних ЗМІ УПЦ».
Чи можна буде потрапити до цього переліку без проходження експертизи?

― Без проходження експертизи до переліку потрапити не можна. Якщо видання бажає мати статус загальноцерковного й мати гриф «рекомендовано Синодальним інформаційно-просвітницьким відділом», то має бути відповідна процедура і відбору, і надання такого статусу. Гадаю, що ця процедура не буде дуже складною, тому що видань не дуже багато.

Ще раз зауважу: ми не плануємо рецензувати всю продукцію, яка є в Україні. Розгляду та аналізу підлягатиме тільки ті видання, які претендують на всеукраїнський статус, тому вони мають відповідати загальноцерковним стандартам українського видання. Тобто, той, хто хоче, або має потрапити до цього переліку (деяких «номінантів» ми вже визначили), повинен буде пройти певну процедуру.

Більше того, на І Всеукраїнському фестивалі православних ЗМІ, коли разом із представниками всіх єпархій ми працювали над принципами християнської журналістики, було сформульовано поміж іншими дуже цікавий принцип: поствидавнича цензура. Тож, ми не вимагатимемо цензури до видання. Відомий вислів «Найращий контроль ― ваша совість», для тих, хто займається підготовкою інформації, буде найліпшим цензором. Сподіваємося, кожен розуміє всю відповідальність за те слово, з яким звертається до людей. Тому ми відслідковуватимемо кожне видання після виходу й перевірятимемо, наскільки воно відповідає наданому статусу. Якщо, будучи включеними до списку, видання не відповідатимуть зазначеним вимогам, то вони зникатимуть із цього переліку. Це буде певним сигналом для священиків, монастирів чи мережі церковної торгівлі.

― Чи визначено терміни, в які мають бути подані матеріали на експертизу? Чи буде про це якесь оголошення? Аби не вийшло так, що експертиза буде проведена у вузькому колі, а люди, які хочуть внести своє видання до каталогу, не встигнуть цього зробити.

― Найпростіша буде з друкованими виданнями. Трохи складніше ― з Інтернет-ЗМІ. Постійної роботи вимагатиме аудіо- та відеопродукція. Ми маємо вибудувати систему: коли видається фільм чи програма для центральних каналів телебачення, щоб творці цих проектів не забували звертатися до відділу на стадії створення проекту.

Ми не будемо забороняти ці проекти, не будемо вимагати якихось зайвих речей. Але ми залишаємо за собою право надавати чи не надавати статус. Тому той, хто бажає, щоб всі люди знали, що ця телепрограма чи радіопрограма, чи аудіокнига рекомендовані УПЦ, має звертатися до Синодального інформаційно-просвітницького відділу.

― До кого саме потрібно звертатися?

Можна надсилати листи на електронну адресу Синодального інформаційно-просвітницького відділу: presschurch@gmail.com, а також за телефонами: 255-12-49, 255-12-56.

Ця контактна інформація є в кожному церковному календарі.

― Хто проводитиме експертизу? Експерти, яких буде залучено до аналізу видань, працюють у структурі Вашого відділу чи їх буде запрошено з інших установ?

― У нас достатня кількість співробітників, які працюють на постійній основі, і тих, кого ми запрошуємо на ті чи інші події у рамках роботи Синодального відділу. Наш відділ структурований за напрямками і форматами ЗМІ. Очолюватимуть експертні групи ті люди, які у відділі відповідають за відповідні напрямки інформації. А вже у рамках групи запрошуватимемо професіоналів.

Вважаю, це буде максимально проста й відкрита форма співпраці, тобто, буде сформована саме служба координації, а не редагування. Сподіваємося на нормальну співпрацю з виданнями та інформаційними проектами. Адже дуже важливо, щоб у храмах розповсюджувалася саме та інформація, за яку Церква повністю відповідає, і яка буде корисною з духовної точки зору для будь-якої людини, що прийшла до храму.

Якщо це сумнівна інформація, чи сумнівний проект, то для цього дуже багато є книжкових магазинів, кіосків, хоча б той самий ринок на «Петрівці». Там може бути представлено будь-що. А у церквах має лунати те слово, що не викликає подвійного тлумачення.

― Виникає питання стосовно 7-го ПУНКТУ, в якому єпархіальним архієреям рекомендується «створити систему контролю за розповсюдженням церковних та церковно-суспільних ЗМІ на території єпархії та доручити єпархіальним інформаційно-просвітницьким структурам координувати свою діяльність з Синодальним інформаційно-просвітницьким відділом УПЦ».
Тобто, перелік буде з грифом «рекомендовано», але за дотриманням рекомендацій на місцях буде створено «систему контролю»?

― Фактично свою думку ми нав’язувати не будемо. Але сподіваємося, що більшість настоятелів орієнтуватиметься на те, що рекомендовано. Хотілося б, щоб у храмах залишилося тільки те, що повністю відповідає віровченню Православної Церкви, її традиціям, вписується у загальноцерковну традицію і, якщо можна так казати, інформаційну політику.

― Чи не припускаєте Ви виникнення певних непорозумінь чи заперечень з боку духовенства? Часто настоятелі храмів розповсюджують на парафіях саме ту пресу та книжкову продукцію, яка відповідає їхнім поглядам – чи то політичним, чи суспільним. І якщо в газеті з рекомендованого переліку видань, приміром, буде написано, що прийняття чи неприйняття індентифікаційного коду не впливає безпосередньо на духовне життя та спасіння, то таку газету вони ніколи своїм парафіянам не продаватимуть. І навпаки, якщо видання з близькими їм поглядами потрапить до лав «нерекомендованих», то, можливо, на це ніхто не подивиться, а газета продаватиметься й надалі.

― Можу запевнити, що з нашого боку все робитиметься у рамках канонів і традицій Православної Церкви. Щодо священників, які мають власні переконання чи приватну богословську думку, то ми не можемо відповідати, наприклад, за тих, хто занадто захоплюється політичним православ’ям, якимись ізотеричними чи міфологічними питаннями, чи питаннями пошуку зовнішніх ворогів Церкви, чи проблемами апокаліпсису.

Зі свого боку, гадаю, нам вдасться підтримати всі здорові та розумні сили. І зробити це так, щоб не провокувати тих, хто має інші, діаметрально протилежні погляди. Але разом із тим усі зобов’язані виконувати синодальні чи соборні рішення Церкви. Якщо людина церковна, то вона розуміє, що таке ієрархія, Священний Синод, що таке синодальні відділи, і така людина буде у послуху Церкви.

Якщо людина ставить себе над Церквою, чи вважає себе «православнішою», ніж Православна Церква, то в нас немає інших механізмів впливу, окрім закликів до смиренного прийняття соборної думки Церкви. Я не сповідую ідеї, що всіх людей можна зробити однаковими. Якраз у нашому розмаїтті й полягає сила Церкви.

Гадаю, що ми маємо виробити систему, коли чітко буде вказано, що є загальним, спільним для всіх, і приватним, яке також повинно мати місце в Церкві. Мають бути основи, те, що не обговорюється, але це не значить, що у церковній пресі не буде суперечливих думок. Однак людина, яка приходить у храм, має знати: ось це є церковна позиція, а це – думка окремого священика. Ми маємо принаймні спробувати розставити все на свої місця.

Більше того, вважаю, що одним із результатів нашої роботи має стати підвищення рівня культури дискусії у церковній громаді. Сьогодні дуже багато питань перед нами ставить суспільство, яке швидко розвивається, світ, виникають чи набувають гостроти внутрішньоцерковні проблеми. Тому ми маємо навчитися обговорювати ці питання за християнськими традиціями, в дусі християнської любові, не вести ці дискусії в принципах і традиціях політичних, наукових чи постмодерністських. Ми маємо все обговорювати по-християнськи, і разом шукати соборну думку Церкви, щоб навчитися говорити й чути один одного та обговорювати складні питання.

― Питання щодо ПУНКТУ 8. Синодальному інформаційно-просвітницькому відділу УПЦ доручається розробити систему заходів щодо підвищення рівня професійної підготовки співробітників інформаційних служб синодальних установ, єпархіальних інформаційних відділів та прес-служб».
Яким є на сьогодні цей рівень підготовки? І яким чином Ви плануєте підвищувати цей рівень?

― Якраз спроба провести інвентаризацію всього, що ми маємо, дасть нам і знання про те, хто є ті люди, які займаються у Церкві інформаційною діяльністю, який їхній рівень освіти, підготовки.

Ми маємо розробити певну систему семінарів, майстер-класів, круглих столів, конференцій та інших заходів, якісь дистанційні форми обговорення тих чи інших проблем. А можливо, поступово вийти на те, щоб мати курс або спецкурс у рамках церковних чи світських освітніх закладів.

Наприклад, сьогодні є перша спроба – спецкурс у Київській духовній академії – «Проповідь за допомогою сучасних ЗМІ та комунікацій». Так само, я думаю, можна зробити у цьому напрямку вже започаткований нами Фестиваль ЗМІ православних. Він має стати не тільки презентаційним майданчиком, а й місцем підвищення кваліфікаційного рівня, місцем для зустрічі та обміну досвідом.

На сьогодні у нас немає готових рішень для всіх можливих спірних ситуацій, але ми сподіваємося, що спільними зусиллями підніматимемо загальний рівень церковних ЗМІ. А він має бути таким, щоб наші ЗМІ були цікавими для церковної аудиторії, конкурентоспроможними на ринку ЗМІ взагалі, посідати на цьому ринку свою нішу. І та людина, яка цікавиться історією, змістом тих чи інших церковних відправ, сьогоденням, новинами Церкви, могла в повному обсязі отримати всю інформацію з церковних джерел.

Ми повинні навчитися презентувати себе в сучасному інформаційному суспільстві, не залишаючись в межах тільки церковного інформаційного поля. Тоді людина — наш сучасник — не буде жити поза Церквою. Для нас ЗМІ ― це інструмент соборності Церкви, зона її місіонерської відповідальності.

Бесіду вела Юлія Комінко
Над матеріалом працювали Анна Власенко та Ірина Опатерна

Православіє в Україні